Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової Палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 204/586/20, в якій досліджував питання підстави для скасування усиновлення.

Обставини справи

Так, суть спору полягала в тому, що позивачі звернулись до суду з позовом, в якому просили скасувати усиновлення дитини.

З матеріалів справи відомо, що позивачі займалися волонтерською діяльністю, а саме відвідували дитячі будинки, спілкувалися з дітьми, позбавленими батьківського спілкування, збирали і передавали іграшки, одяг, продукти харчування та інші речі, необхідних для дітей. Під час відвідування одного з таких будинків, позивачі познайомились з дитиною, під час спілкування між ними виникли близькі стосунки, після чого вони вирішили забрати дитину та виховати її як власну.

Також відомо, що на підставі рішення районного суду позивачі усиновили малолітню дитину. Позивачі вживали всіх заходів для створення комфортних умов, налагоджували контакт з дитиною та докладали всіх зусиль для того, щоб дитина була забезпечена найкращими умовами для життя і гармонійного фізичного, морального та духовного розвитку.

Та незважаючи на їх зусилля, хлопчик у віці 5 років вчинив першу крадіжку. Пізніше він став учнем 1-го класу, де у  нього періодично виникали прояви девіантної поведінки: він викрадав іграшки інших дітей, ображав інших учнів, через що мати постійно викликали до школи.

Навчаючись у 4-му класі, у віці 10 років  вчинив крадіжку грошових коштів і цукерок у свого однокласника, після чого через три місяці знову вчинив крадіжку вже вдома. Позивачі неодноразово пояснювали дитині, що брати чуже майно та грошові кошти не можна, та продовжували забезпечувати дитину всім необхідним і виховувати в атмосфері поваги, гідності та любові.

У 2019 році він взагалі приніс до до середньої загальноосвітньої школи травматичний пістолет; під час бесіди було з`ясовано, що дитина знову вчинила крадіжку, що стало підставою для переведення його до Комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс № 120» Дніпропетровської міської ради.

27 травня 2019 року він зібрав особисті речі та переїхав проживати до бабусі та дідуся, де викрав ключі від автомобіля в сім`ї свого товариша, після невдалої спроби завести авто повернув ключі на місце, що стало відомо з установленої камери відеоспостереження.

Ураховуючи наведене, позивачі зрозуміли, що виховувати дитину вони не зможуть, тому подали до комісії з питань прав дитини при виконкомі Чечелівської районної у м. Дніпрі ради заяву з проханням тимчасово влаштувати його до відповідного закладу, на що отримали відмову у зв`язку з відсутністю підстав.

Позивачі  наголошували,  що  вони максимально вживали всіх можливих заходів і дій в інтересах дитини, займались її вихованням та розвитком, однак усупереч всім заходам між ними та усиновленою дитиною склалися стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання і виконання ними як усиновлювачами своїх батьківських обов`язків. Його вчинки  призвели до того, що жінка захворіла на невротичні розлади, систематичний головний біль, тахікардію, емоційне та фізичне перенавантаження, депресію. Лікар психіатр діагностував посттравматичний стресовий розлад. Вона переживає безсоння, почуття розгубленості, втрату інтересу до життя.

Рішенням суду першої інстанції  в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позивачами наявності підстав, які могли б бути причинами для скасування усиновлення з урахуванням висновку Органу опіки і піклування щодо недоцільності скасування усиновлення та пояснень дитини, яка бажає повернутися до позивачів та шкодує про свої вчинки.

Апеляційний Суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що в контексті положень про усиновлення та батьківство усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька (матері) стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися її вихованням та розвитком таким чином і в такому обсязі, які в мінімальному значенні закріплені у законодавстві та визначаються загальними уявленнями про батьківство. Водночас зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах.

Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини, тому стабільними повинні бути насамперед самі відносини, які виникли внаслідок факту усиновлення.  Припинення таких відносин може тяжко травмувати дитину та істотно відобразитися на її інтересах. З метою недопущення порушення інтересів дитини частиною першою статті 238 СК України визначено виключний перелік підстав, за наявності яких суд може скасувати усиновлення.

Відповідно до частини першої статті 238 СК України Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

ВС підкреслив, що малолітній у судовому засіданні підтвердив, що на цей час він жалкує про свою поведінку та хоче повернутися до батьків, щоб і надалі з ними проживати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд  першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наведені позивачами обставини не свідчать про те, що зміна поведінки дитини  в негативну сторону, через що виникли конфліктні відносини, що призвели до ускладнень стосунків між ними, сталися поза волею позивачів, оскільки  встановлені у справі обставини вказують на те, що поведінка позивачів також вплинула на їх стосунки з дитиною, адже дитина проживає з позивачами з моменту встановлення над ним опіки - 13 листопада 2009 року, тобто його вихованням позивачі почали займатися коли йому було ще 2 роки 4 місяці. Водночас суди правильно врахували висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, в якому зазначено, що батьки злісно ухиляються від виконання та утримання дитини, тому скасування усиновлення дитини є недоцільним.  

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та поясненням учасників справи, суди дійшли правильних висновків, що відносини, які виникли між усиновлювачами і дитиною, пов`язані перш за все з конфліктом між ними та ускладнені особливостями перехідного віку дитини.

ВС відзначив, що неможливість виконання усиновлювачами своїх батьківських обов`язків, незалежно від їх волі у стосунках, які склалися між усиновлювачами та дитиною, позивачі не довели і суди не встановили.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.