Прибутковий податок фізичних осіб (ПДФО) становить значну частину надходжень до бюджетів різних рівнів. Так, в державному бюджеті на 2020 рік частка ПДФО становить 12%, а, наприклад, в бюджеті Києва – понад 40%. Ймовірно, саме тому правила сплати цього податку та розмір досить часто змінюються – як мінімум раз на декілька років. Зазвичай, в бік посилювання (правил) і збільшення (розміру податку). А законопроєкти, які пропонують якимось чином змінити розмір ПДФО, подаються до Верховної Ради із завидною регулярністю.

Сьогодні в Україні діє так зване "плоске" оподаткування доходів – ставка однакова для всіх і становить 18%. До 2007 року ставка становила 13%, потім – 15%. Пізніше намагалися ввести так звані диференційовані ставки – 15 і 17%, 15 і 20% – залежно від розміру доходу. Однак з 2016 року ставку знову уніфікували.

Однак нещодавно у Верховній Раді було зареєстровано одразу кілька законопроєктів від представників "Слуги народу", що пропонують відмовитися від "плоского" оподаткування та перейти до "прогресивного". Тобто, чим вище рівень доходів, тим вище ставка.

Від 18 до 54% чи від 15 до 27%?

Згідно із законопроєктом №2758, який був поданий в січні, якщо доходи не перевищують 10-кратної мінімальної зарплати, ставка податку залишиться колишньою – 18%. Якщо доходи становлять від 10 до 20 мінімальних зарплат – ставка зростає вдвічі – до 36%. Якщо ж доходи більш ніж в 20 разів перевищують "мінімалку" – ставка збільшується втричі: до 54%. Тобто нинішня ставка збережеться у тих, чиї доходи в даний час не перевищують 47 230 грн на місяць. Ставка 34% буде у тих, хто отримує з усіх джерел до 94 460 грн. Якщо ж доходи ще більше – податок на доходи становитиме 54%.

Якщо вірити статистиці, для переважної більшості українців після ухвалення такого закону нічого не зміниться. Середня зарплата в Україні зараз становить менше 11 тис. грн, тож до порога в 47 тис. їй ще зростати і зростати. За даними Укрстату, зарплату вище 20 тис. грн, станом на кінець 2019 року, отримували тільки 11,8% штатних працівників. А тих, у кого вона вище 47 тисяч, набагато менше.

"Як випливає з листа Державної податкової служби на наш запит, за третій квартал 2019 року 98,76% людей, які працювали за цивільно-правовими договорами, отримували середньомісячний дохід в сумі, меншій 45 тис. грн. І тільки у 1,24% офіційно працюючих українців середньомісячний дохід становив більше 45 тис. грн. Таким чином, збільшення ставки податку торкнеться тільки 104 873 осіб. З них 104 449 осіб отримали середньомісячний дохід від 45 до 90 тис. грн, тобто для них ставку пропонується збільшити до 36%. А середньомісячний дохід більше 90 тис. грн мали тільки 424 особи. Саме такою може бути кількість людей, з яких можна буде отримати 54% ПДФО. Я вважаю, що робити спеціальне законодавство для 1,2% людей – абсолютно неправильно", – говорить Олена Хотенко, голова ради Інституту податкових реформ, віцепрезидент Асоціації платників податків України.

Не факт, що цей законопроєкт буде прийнятий. Але в тому, що зміни в оподаткуванні в недалекому майбутньому відбудуться, сумніватися не доводиться. Так, президент Володимир Зеленський давно обіцяв, що 2020 року відбудуться суттєві зміни в оподаткуванні. А голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев уточнював, що ці зміни торкнуться і "зарплатних" податків. Зокрема, за його словами, може бути введена прогресивна ставка ПДФО. Щоправда, Гетманцев говорив про "помірну прогресію", а не про підвищення ставки в рази. При цьому мінімальна ставка ПДФО, за його словами, може становити не 18, а 15%.

В середині лютого у Верховній Раді був зареєстрований ще один законопроєкт, який передбачає введення прогресивного оподаткування – №3076. Він також був поданий групою депутатів від "Слуги народу" і пропонує знизити мінімальну ставку ПДФО якраз до 15%. Нею має оподатковуватися дохід, що не перевищує 5 мінімальних зарплат на місяць, тобто зараз – до 23 615 грн. Для доходів від 5 до 15 розмірів МЗП (тобто від 23 615 грн до 70 845 грн) ставка ПДФО може становити 18%. Від 15 до 50 мінімальних зарплат – 21% (від 70 845 до 236 150 грн), потім до 200-кратної мінімальної зарплати (до 944 600 грн) податок повинен становити 24%, і понад цю суму – 27%. Причому підвищені ставки пропонується застосовувати не до всього доходу, а тільки до суми, яка перевищує базу оподаткування за попередньою ставкою.

"Наскільки я розумію, перший законопроєкт був поданий з метою" провокації" – щоб кожен наступний проект зі ставками, наближенішими до реальності, мав в суспільстві позитивніше сприйняття на контрасті з першою пропозицією", – висловлює припущення директор юридичного відділу "KAC Group" Тетяна Кузьмич.

Прогресивне оподаткування – дискусійне питання

Прогресивне оподаткування сьогодні існує в багатьох країнах Європи і світу. Але вже зараз можна припустити, що спроби влади ввести різні податкові ставки в Україні викличуть палкі дискусії.

Багато опитаних експертів вважають, що в Україні зараз не час вводити прогресивне оподаткування. Один з аргументів "проти" – що таким чином може збільшитися податковий тиск на роботодавців.

"Податок на доходи сплачують зі своєї зарплати не самі працівники, а податкові агенти, роботодавці. І будь-яке диференціювання доходів в сьогоднішніх умовах – це додатковий механізм уникнення оподаткування. У нас вже намагалися застосувати диференційовану систему оподаткування в 2013-2014 роках. Але це показало себе абсолютно неефективним і призвело до того, що всі роботодавці намагалися різними способами мінімізувати заробітні плати, щоб не вийти за граничні норми і платити менше. Зараз теж може початися дроблення зарплат і т.д. А айтішники, які досить багато заробляють, або топ-менеджери будуть змушені або приховувати свої зарплати, тобто йти в тінь, або йти в інші юрисдикції, де оподаткування прийнятніше для них. При цьому таких людей у нас небагато, і для них писати окреме законодавство, я вважаю, абсолютно не потрібно. Систему диференційованого оподаткування можна вводити тільки за умови, що не податкові агенти, а самі люди платитимуть податки. Але в такому випадку одночасно потрібно буде розглядати цілий комплекс питань: і про податкові знижки, і про пільги, і про інші складові", – вважає Олена Хотенко.

Противники диференційованої податкової ставки також запевняють: головна мета – збільшення надходжень до бюджетів – досягнута не буде. Уже зараз, при 18% ПДФО, існують способи мінімізації оподаткування, причому абсолютно законні.

"Я проти прогресивної ставки. Ті ставки, які пропонуються, близькі до європейських. Високі ставки можуть бути в усталених економіках, таких як Німеччина, Франція. Та й то – багаті люди там намагаються поміняти резидентський статус. Відомі приклади – з тенісистами в Німеччині або акторами з Франції. У нас теж, думаю, багаті люди намагатимуться мінімізувати свої податки, і вони мають можливість уникати оподаткування, використовуючи різні схеми. Припустимо, виплачуючи собі дохід через дивіденди, які оподатковуються за нижчою ставкою, або використовуючи конвенції про уникнення подвійного оподаткування. Причому це цілком легальні схеми, вони дозволять значно заощадити навіть порівняно з 36%. На них можна економити навіть зараз, з 18%. Крім того, прогресивна ставка, з величезною ймовірністю, зажене білий бізнес і інших платників податків в тінь. А якщо врахувати, що більшість людей будуть, як і раніше, платити ПДФО в розмірі 18%, виходить, мета законопроєкту – збільшення надходжень до бюджету – не буде досягнута", – говорить Владислав Соколовський, керуючий партнер компанії "Соколовський і Партнери", член Асоціації правників України.

А от кандидат економічних наук, викладач Запорізького нацуніверситету Костянтин Денисов вважає, що при правильних економічних розрахунках від введення прогресивного оподаткування виграють місцеві бюджети.

"У місцевих бюджетах залишається 75% зібраного податку на доходи фізосіб. Це забезпечує їм 25% всіх надходжень. Введення прогресивної шкали зміцнить фінансову базу громад, бюджети яких, за підсумками 2018 року, отримали дефіцит 8,54 млрд грн. Але прогресивну шкалу оподаткування повинні розрахувати економісти", – каже Костянтин Денисов.

Яка вона – соціальна справедливість

Часто, коли заходить розмова про диференційоване оподаткування, крім наповнення бюджету, звучать тези про соціальну справедливість. Причому виявилося, що в це поняття під час дискусії вкладається діаметрально протилежні смисли. Залежно від точки зору.

"Кожна з двох існуючих моделей – прогресивної і з єдиною ставкою – має свої переваги і недоліки, які враховують не тільки суто "математику", а й момент соціальної справедливості. Власне, останній, як вважається, краще забезпечує саме прогресивна система оподаткування: заробляєш більше – платиш більше податку. Міжнародна практика виходить з того, що ті громадяни, яким доходів вистачає тільки на найнеобхідніше, повинні платити мінімум податків (або взагалі нічого). Ті ж, хто може дозволити собі предмети розкоші, повинні віддавати до бюджету половину і більше своїх доходів. Велика частина населення сучасних демократій з таким нерівністю згодна. Звичайно, дуже важливо порахувати і "математику", щоб бюджет в результаті зміни оподаткування не відчував дефіциту", – говорить керуючий партнер юридичної фірми "ЄПраво", голова Комітету з міжнародного права Національної асоціації адвокатів України Віталій Власюк.

Водночас низка експертів розуміють "соціальну справедливість" як рівність громадян, в тому числі щодо відсотків, сплачених у вигляді податків.

Дехто каже: навіть 18% з великої зарплати – це все одно більше грошей до бюджету, ніж 18% з маленької зарплати. І краще отримати ці гроші, ніж не отримати гроші зовсім через відхід бізнесу в тінь.

"Прогресивна шкала оподаткування передбачає принцип "чим більший дохід отримує особа, тим більший податок вона повинна сплатити". У звичайних умовах це, взагалі, відповідає принципу "соціальної справедливості", і такий підхід практикується в більшості країн-членів ЄС. Але хочу нагадати, що і при однаковій ставці "багатий платить більше" – адже 18% від мільйона становить значно більшу суму, ніж 18% від десяти тисяч. Додаткове навантаження на громадян і бізнес у вигляді підвищення ставки оподаткування, відповідно до прогресивної шкали, може призвести до зміни податкового резидентства тих, кому такий підхід справедливим не здається. Або станеться чергова "тінізація" – приховування реального доходу. З точки зору наповнення бюджету кращою ситуацією є та, де багатий громадянин платить 18% від свого доходу, ніж платить податки до бюджету іншої країни", – каже Тетяна Кузьмич, начальник юридичного відділу" KAC Group".